Спочатку моє сходження на Арарат планувалося ще 2020-го року, і у мене навіть був квиток на літак. Однак через неможливість поїхати одному з учасників всю поїздку довелося скасувати.
У 2021 році я познайомився з місцевим гідом, який займається організацією сходжень на цю гору. У травні ми відправили йому тестову групу, і після успішної взаємодії вирішили співпрацювати з
ним далі.
Ознайомитись із програмою сходження на Арарат ви можете тут.
22.08.2021. З Києва у Догубаязит
На кінець серпня у нас зібралась група із восьми людей. Ми взяли квитки з Києва до міста Ван через Стамбул, і сонячного серпневого ранку наш Боїнг 787 Dreamliner брав розбіг по смузі аеропорту Бориспіль.
Прилетівши до Стамбула, ми пройшли митницю, забрали багаж і злетіли в повітря вже на Ейрбас А321. Через півтори години ми приземлилися в аеропорту Ван, розташованому на березі однойменного озера. Вирішивши всі організаційні питання з персоналом аеропорту, який абсолютно не розмовляє англійською і зустрічавшим нас водієм, ми взяли курс на Догубаязит.
Від аеропорту до Догубаязита 178 км. Частина дороги проходить вздовж іранського кордону через блокпости, що суттєво уповільнює пересування. У підсумку, в Догубаязит ми приїхали близько 22.00. Одразу ж заселилися в готель, повечеряли та лягли спати.
23.08.2021. Догубаязит – Табір 1 (3300 м)
Наступного дня ми прокинулися о 6-й ранку, поснідали і висунулися до гори. У готелі до нас приєдналися 3 нових учасники: хлопець і дивчина з Маріуполя та один француз із романтичним ім’ям Паскаль.
Згорнувши з дороги на Іран, ми взяли курс на село Чевірме. Через наслідки селевих потоків нам не вдалося заїхати на 2200 м, звідки зазвичай стартують групи туристів на Арарат, і довелося висадитися на позначці 1850 м.
За класикою жанру, ми одразу поділилися на дві групи: швидку спортивну та повільну, яка нікуди не поспішає.
Весь наш трек до базового табору (3300 м). проходив серед каменів, колючок та рідкісних зелених галявин.
Жорстоко світило сонце, часом проносився холодний вітер, але це нас не могло зупинити, і вже о 14.00 ми були в базовому таборі. Я тут же знайшов покинуту кимось ковдру з подушками і, не чекаючи коней з нашими речами та наметами, розташувався на великому камені з видом на Арарат. Команда супроводу приготувала нам обідній перекус із різних солодощів, і поки ми відпочивали в шатрі-їдальні, нам встановили намети.
Ввечері на нас чекала повноцінна вечеря і гарний захід сонця, а вночі відкрилася захоплююча панорама вогнів Догубаязита.
24.08.2021. Акліматизація (4100 м)
Ми прокинулися о 8-й ранку, поснідали і о 10.00 вже взяли курс на другий табір, який знаходиться на висоті 4200 м. Ні, в наших планах не було підкорення Арарату за 3 дні. Ми лише запланували
акліматизаційний вихід для кращої підготовки учасників до великої висоти.
Весь шлях від бази до Табору 2 проходить через кам’яні розсипи та піщані схили, тому тут треба бути напоготові і постійно дивитися під ноги.
Наша група знову поділилася на дві частини: наша передова група досягла позначки 4080 м. приблизно за 2 години. Ми хотіли бігти вище, але турецький провідник нас зупинив, тому що ми йшли без привалів, і йому теж хотілося відпочити.
Табір 2 відрізняється від базового меншим розміром та відсутністю цивілізованих туалетів. А ще з його висоти відкривається вид на вершину Малий Арарат (3896 м).
Ми зняли кілька відео, перекусили з наших ланчбоксів, відпочили в невеликій юрті і почали спуск назад під звуки сопілки одного з погоничів коней.
До 15.00 ми вже були у базовому таборі, обідали та готувалися до завтрашнього переходу назад до Табору 2.
25.08.2021. Перехід до Табору 2 (4100 м)
Вранці була хороша погода, світило сонечко, ми запакували свої речі та вирушили на висоту 4100 м. Весь наш сьогоднішній перехід був примітним лише тим, що наш швидкий «авангард» обігнав усі групи, що йшли попереду, і до 12-ї години дня вже займав стратегічну висоту.
За півгодини прийшли коні з речами, і ми почали займатися облаштуванням високогірного побуту. Після всіх приготувань наші намети виглядали як укріплені амбразури на вузькій смужці землі, обнесені з усіх боків камінням для захисту від вітру.
Я кілька годин подрімав, і прокинувся від неробства. Перебрав усі речі для штурму, познімав фото та відео. Потім на нас чекав обід, після якого слідував кремпон чек – примірка та перевірка кішок.
Ми ще трохи посиділи в шатрі-їдальні за чаєм і вирушили по своїх наметах готуватися до завтрашнього дня Х.
26.08.2021. Сходження на Арарат (5137 м)
У день штурму ми прокинулися ближче до першої години ночі, поснідали і о 2.00 почали підйом. У повній темряві можна було розрізнити лише низку ліхтариків, які розтяглися на всю гору. Підйом був досить крутим, але вже о 5.40 це компенсувалося видом на знамениту тінь Арарату, яку вулкан відкидає далеко на багато кілометрів.
Чим вище ми піднімалися, тим яскравіше світило сонце і тим міцнішим був мороз. На кремпон-поінт (місце, де одягаються кішки) за моїми відчуттями було -10, оскільки руки замерзали у двох парах рукавичок.
Від кремпон-поінту до вершини близько 200 метрів по вертикалі, які наша спортивна частина групи подолала дуже швидко. Через це ми розтяглися: перший учасник піднявся о 7.30, а крайній лише о 8.15. Але завдяки 3-м місцевим провідникам, які не упускали з уваги кожного з туристів, це було безпечно.
З вершини нам відкрилася найкрасивіша панорама снігової шапки вулкана та всіх околиць Арарату. Я не став розглядати Єреван, мені було достатньо тієї інформації, що переді мною зараз відкривається вид відразу на 3 країни: Туреччину, Вірменію та Іран.
Через велику кількість туристів на вищій точці Арарату утворилася черга, в якій багато людей виявили свої негативні якості. Особливо відзначилися поляки та болгари, які стрибали перед учасниками інших країн, не даючи їм зробити кадри на вершині.
Поштовхавшись у черзі на фото, ми зробили кілька знімків для документування нашого сходження та пішли вниз. Спуск по твердому снігу в кішках був досить швидким, а на кам’яному схилі довелося знизити швидкість руху до мінімальної. Підмерзла вночі стежка, якою ми йшли вгору вранці, перетворилася на суцільну кашу з піску та каміння.
Дуже повільно і акуратно ми спустилися до Табору 2, зібрали свої речі, завантажили баули на коней та о 15.00 розпочали спуск у базу, куди ми прийшли близько 18.00, втомлені, але дуже щасливі. Вершина Арарату знову нам здавалася далекою та неприступною, проте з поправкою на той факт, що ми там уже були.
27.08.2021. Табір 1 – Догубаязит
Наступного дня світ для нас заграв новими фарбами: концентрація кисню в повітрі збільшилася і ми бігом спустилися в село Чевірме, з якого нас забрав трансфер у Догубаязит. Ми відпочили в готелі, привели себе в порядок після гори, а ввечері на нас чекала урочиста вечеря з врученням сертифікатів про успішне сходження.
28.08.2021. Догубаязит – Ван
Вранці ми вирушили дослідити околиці Арарату: торкнулися знаменитого палацу Ісхак Паші 18-го століття у Догубаязиті, побачили руїни фортеці Урарту і відразу поїхали у Ван.
У Вані на нас чекав обід з видом на однойменне озеро. Потім ми сіли на катер і рушили на острів Акдамар. Там ми відвідали вірменську церкву Святого Хреста 10-го століття та поплавали у содово-
сольових водах озера Ван.
Наступного дня ми відвідали музей, в якому представлена історія місцевих земель, починаючи з кам’яного віку і закінчуючи нашим часом. Після музею ми познайомилися із унікальними кішками, які є символом міста. Білі, з різнокольоровими очима і вміючі плавати – саме такі кішки живуть на березі озера Ван.
Фінальною родзинкою нашої подорожі був підйом на міський замок та обід у ресторані «Караван Сарай». Ми попрощалися з нашим курдським гідом і відлетіли назад до Києва, щоб уже за тиждень вирушити назустріч новим пригодам.
Дякую за прочитання до кінця. До зустрічі на наступних вершинах!
З програмою сходження на Арарат ви можете ознайомитись тут.
Відео про сходження на Арарат:
Автор: Павло Спінжа
Керівник клубу мандрівників Paultraveler