Проходження треку навколо Монблану було заплановано у два етапи: перший у форматі «розвідки» (проходження нового маршруту невеликою групою) і другий з урахуванням досвіду першого проходження. В цьому звіті ми розглянемо другий «чистовий» варіант.
Ознайомитись із програмою треку ви можете тут.
3.09.2023. Збір групи у Шамоні
Я тільки нещодавно повернувся з автотуру Ісландією, тож зустріч із групою відбувалась безпосередньо у Шамоні. Перша учасниця прибула ще 2.09, тому 3-го зранку ми пішли робити закупку у місцевому карефурі, а ближче до обіду вже почала зїзджатись вся наша інтернаціональна команда: двоє учасників з України, двоє з Фінляндії, один із Австрії і одна учасниця з Естонії. Після розміщення всіх у кемпінгу і вирішення загальних питань, на нас чекала майже романтична вечеря з видом на величний Монблан.
4.09.2023. Les Houches – Bellevue (1800 м) – Col de Tricot (2120 м) – Le Contamines
Вранці ми вирушили до селища Les Houches (Лєз-Уж), яке знаходиться на відстані 8 км. від Шамоні. У Les Houches нам була потрібна нижня станція канатної дороги Bellevue, яка піднімає туристів і альпіністів на висоту 1800 м, звідки можна безпосередньо вийти на стежку ТМВ (треку навколо Монблану). Для альпіністів, ціль яких безпосередньо Монблан, тут знаходиться станція гірського трамвайчика, який підвозить до висоти 2362 м.
Наша група, піднявшись канатною дорогою, пішла в бік Col du Tricot (2120 м). Після подолання першого перевалу на нашому треку, ми спустились до рефьюджу (гірського готелю) de Miage на висоті 1559 м. Тут ми пообідали та перепочили. Далі на нас чекав ще один невеликий набір висоти до наступного гірського готелю Chalets du Truc (1750 м), звідки (після другого обіду) наша група почала спуск до селища Les Contamines-Montjoie (Лє Контамін-Монжуа). О 18.30 ми були біля останнього супермаркету на нашому французькому відрізку маршруту. Докупивши продукти на наступні 3 дні треку, наша група повним складом заселилась до кемпінгу du Pontet.
5.09.2023. Col du Bonhomme (2329 m) – Refuge de La Croix du Bonhomme (2443 m)
Сьогодні на нашу групу чекала амбітна ціль – вихід на високогір’я та перехід до рефьюджу de La Croix du Bonhomme (2443 м). Зранку ми продовжили рух селищем Контамін по La voie romaine (римська стежка). Це мальовничий шлях, який проходить вздовж річки та веде до церкви Notre Dame de la Gorge. Далі починається стрімкий набір висоти до Pont romain – кам’яного мосту часів римської імперії через стрімку ущелину.
Ще через декілька годин підйому наша група зупинилась на обід у рефьюджі de la Balme (1709 м). Повноцінні страви, пиво та кока-кола зробили свою справу, і на підйом до перевалу група вийшла вже після обіду. Стежка різко пішла вгору: набір понад 600 м. по вертикалі дався учасникам доволі нелегко. Останні декілька сот метрів ми йшли через величезну отару овець, яку пастух гнав униз після денного пасовиська.
Нарешті, о 17.30, ми всією групою піднялись на перевал du Bonhomme (2329 m). Звідси, до нашого місця ночівлі біля рефьюджу, ще треба було подолати 2 кілометри з набором 150 м. по вертикалі. Попередньо всі учасники групи прийняли рішення про замовлення вечері у рефьюджі та ночівлю поруч із ним у наметах. Специфіка альпійських гірських готелів полягає в тому, що вечерю треба попередньо замовляти на точну кількість осіб та ще й робити підтвердження за півгодини до її початку. Тож треба було о 18.30 бути вже у рефьюджі, бо вечеря була запланована на 19.00.
Розуміючи, що учасники не зможуть подолати зазначену вище відстань за годину, довелось бігти вперед з надією встигнути до закінчення прийому заявок на кухні рефьюджу. Обігнавши декількох туристів на стежці, я в прямому сенсі цього слова «влетів» на кухню: на годиннику було 18.33. Хлопець, який приймав заявки, вже йшов на перерву, але тим не менш, встиг почути моє «екскьюзе муа» та надати дуже важливе для всіх нас підтвердження. Тепер залишилось лише бігти назад, на зустріч учасникам, та допомагати їм як найшвидше дістатись їдальні. Refuge de La Croix du Bonhomme (2443 м) знаходиться у невеличкій улоговині поруч із основною стежкою ТМВ, тому мені треба було вибігти на перевал та вже там зустрічати всіх.
Перший учасник з’явився у полі зору десь о 18.50, я дав йому команду негайно залишити свій наплічник біля мене та бігти в рефьюдж охороняти нашу вечерю. Далі я допоміг іншим учасникам із їх рюкзаками, та о 19.20 ми всі були в їдальні. Виявилось, що коли наш перший учасник прибіг в рефьюдж, то офіціант на його очах вже прибирав тарілки з нашого столу і не повернув їх, допоки з ним не розрахувались за всіх учасників вечері.
Я спеціально досить детально приділяю увагу цьому епізоду із вечерею, щоб всі розуміли, чому так важливий розклад у поході і до чого може призвести його недотримання (до залишення без вечері після ходового дня з набором 1 км. по вертикалі). До вечері питань не було: сирний суп, макарони з м’ясом та овочами і навіть десерт. Але всю ідилію псували мухи, які літали в їдальні. Один з наших туристів навіть жартома дав назву цьому рефьюджу «де Мух», яка назавжди закріпилась у нашій групі. Залишалось лише жартувати, бо стратегічно з цим нічого не поробиш: цей гірський готель «монополіст» у цій місцевості, тому всім доводиться зупинятись або у ньому, або ставити намети поруч. Ми теж розбили наш табір неподалік на галявині, а неймовірний захід сонця з видом на десятки гірських вершин, повністю компенсував мух та перегони за вечерею.
6.09.2023. Col des Fours (2665 m) – La Ville de Glaciers – Refuge de Mottets (1864 m)
Після неймовірного світанку на висоті 2400 м. та сніданку у рефьюджі «де Мух» наша група не кваплячись почала набирати висоту в бік перевалу Col des Fours (2665 м) – найвищої точки всього треку навколо Монблану. На такій висоті вже майже відсутня рослинність: тільки сіро-чорний грунт та скелі цвіту охри. Варто відмітити, що стежку до перевалу пересікає високовольтна лінія електропередач, яку було дуже неочікувано побачити в такій місцевості. Об 11.00 ми вже були на перевалі, звідки могли спостерігати сусідні вершини Tête Sud (2716 м) та Tête Nord des Fours (2756 м) і величну Aiguille des Glaciers (3816 м) – найвищу точку району. Далі на нас чекав спуск до останнього французького селища на нашому шляху – La Ville des Glaciers (селище льодовиків). Cтрімкий спуск вздовж гірської річки та серії каскадів привів нас до грунтової дороги, яка, в свою чергу, привела вже до сироварні.
Все селище складається з декількох господарств, розкиданих по долині на великій відстані одне від одного. Жодних магазинів, громадського транспорту та інших благ цивілізації тут немає. Ми перекусили коровя’чим сиром, який придбали безпосередньо у сироварні, запили безалкогольним пивом у стеклі, яке гід проніс через 2 перевали, та відправились до нашої фінальної цілі на сьогодні – Refuge des Mottets (1864 м). Він знаходиться трохи вище селища, під льодовиком та вершиною Aiguille des Glaciers (3816 м). Півтори години неспішного підйому по грунтовій дорозі і ми прибули до місця нашого відпочинку та останнього французького рефьюджу на нашому шляху.
Я попередньо забронював місця для наших учасників, тож нас росташували у довгому кам’яному дорміторії. Світла немає, із зручностей лише ліжко та матрац, тому спати довелось у спальниках. Але на території є душ із гарячою водою та цивільний туалет, а підзарядити свої гаджети можна у їдальні (там є навіть USB-роз’єми). Також неподалік від рефьюджу є «дикий» кемпінг біля зруйнованих будівель, там можна поставити намет та переночувати безкоштовно. Ще треба звернути увагу на важливий нюанс: мобільний зв’язок у цій місцевості не ловить взагалі, тому треба попереджувати своїх близьких про те, що десь добу ви будете оффлайн та скажете їм «Бонджорно» вже з Італії.
Після приведення себе до ладу та короткого відпочинку, на нас чекала розкішна вечеря та шоу-програма у вигляді шарманки, на якій місцевий хлопець крутив пісні Бітлз та інших легендарних музичних груп. Вся їдальня, а це десь біля сотні людей, підспівувала, аплодувала, а одна пара навіть вийшла у центр та почала танцювати. Переповнені враженнями, ми міцно заснули серед величних гір та вічних льодовиків.
7.09.2023. Col de la Seigne (2516 m) – Lago del Miage (2020 m) – Val Veny
Зранку в їдальні рефьюджу на нас чекав сніданок, після якого ми відправились до наступної країни на нашому шляху – Італії. Прямо з подвір’я починається стежка, яка веде на Col de la Seigne (2516 м) – перевал, по якому проходить франко-італійський кордон. Поки група збиралась, до рефьюджу під‘їхало таксі та забрало місцевих туристів із чемоданами на колесах. Проводивши його поглядом, ми нарешті зібрались і вирушили на підйом. Після набору 650 метрів по вертикалі з приголомшливими видами на зелені долини і білі льодовики, наша група вийшла на найвищу точку сьогоднішнього відрізку треку. З перевала відкривається фантастичний вид на Monte Bianco (Монблан з італійської сторони) та долину Val Veny, перехід до якої був у нас попереду. Після фотографій на тлі Монблану, ми спустились до La Casermetta – невеличкого будиночку з терасою. Тут знаходиться легендарна вай-фай лавочка з панорамним видом на всю долину Val Veny та описом всіх вершин, які звідси можна побачити.
Тут ми перекусили та вийшли на зв’язок після доби його відсутності. Перевіривши свої соц. мережі та опублікувавши фото і відео з треку, ми вирушили далі до ріфуджио Сombal (так гірські готелі називаються італійською). На нашому шляху вниз ми ще спостерігали величний ріфуджио Elizabeta на тлі білосніжних льодовиків масиву Монблан. Через декілька годин наша група вже обідала у ріфуджио Сombal, а гід з однією найбільш витривалою учасницею відправились до льодовикового озера Lago di Miage, яке розташоване на висоті 2020 м. Також від ріфуджио Сombal починається шлях сходження на Монблан з Італії, ще відомий як «Папський шлях». Він має таку назву через те, що один із його першопроходців згодом був обраний Папою Римським.
Пересиливши бажання залишитись у кафе ріфуджио з італійською кавою та круасанами, ми відправились долати фінішний відрізок нашого сьогоднішнього треку. Через годину бадьорого топтання грунтовки, яка плавно перетікає в асфальт, ми дісталися до кінцевої зупинки безкоштовного автобусу, який курсує до центру Курмайора (італійський аналог Шамоні). Частина нашої групи поїхала ночувати у одному з готелів міста, а друга частина разом із гідом оселилась у кемпінгу Hobo на висоті 1560 м. з видом на величні скельні стіни італійських Альп. У кемпінгу є душ, туалет, кухня і, звичайно ж, у кращих італійських традиціях, бар та піцерія. Ми вирішили доїсти свої походні запаси та приготували різотто з тунцем, а поїдання піци залишили на наступний день, коли вся група буде у зборі.
8.09.2023. Курмайор – Rifugio Elena (2061 m) – Grand Col Ferret (2537 m) – La Fouly
Сьогодні на нас чекали амбітні плани: закупитись у Курмайорі, з’їсти піцу, переїхати з однієї долини до іншої та перевалити звідти до Швейцарії. Всі заклади у цьому альпійському містечку відкриваються о 12-й, а карефур експрес працює до 13.00 і далі має перерву до 15.30. Тому ми в першу чергу поїхали закупати розкладку на наступну частину походу. Зробивши цей відповідальний захід, ми відправились у піцерію Du Park прямо навпроти Piazza Monte Bianco (площа Монблан) та автобусної зупинки. Тут ми дочекались нашу другу частину групи, досхочу наїлись справжньоЇ італійськоЇ піци та продегустували місцевий капучіно.
Далі на нас чекав переїзд на безкоштовному автобусі у долину Val Ferret. Від кінцевої зупинки на висоті 1700 м. нам треба було набрати ще 360 м. по вертикалі до ріфуджио Елена та звідти ще 477 м. до Grand Col Ferret – перевалу, по якому проходить кордон Італії та Швейцарії. До ріфуджио підйом іде ширкою гравійною дорогою, якою туди завозять все необхідне. В самому ріфуджио є чудовий оглядовий майданчик на скельні стіни італійських Альп, а в середині – кафе-бар. Також є можливість безкоштовно набрати питну воду та перепочити перед фінальним відрізком штурму перевалу. Але майте наувазі, що тут діє місцева версія сієсти і кафе-бар не працює десь з 13-ї до 17.30.
Зібравшись із силами, ми вирушили на підйом. Вузька стежка петляє між невеличкими пагорбами та скелями у променях сонця, що заходить. На шляху нам зустрівся один бабак, який швидко зник у траві. А от вже ближче до перевалу довелось іти поруч із стадом корів. Це сусідство виявилось доволі цікавим, тому що вже на самому перевалі, коли я перекладав свій наплічник, одна з корів ледь не почала їсти його вміст, після чого рюкзак був евакуйований у більш безпечне місце.
З’ївши шматочок піци, який спеціально був піднятий на державний італійський кордон, ми ще декілька хвилин милувались горою Mont Dolent (3823 м) – альпійською версією Ушби, по якій проходить кордон між Францією, Італією та Швейцарією.
Деякі туристи почали ставати на ночівлю одразу за перевалом на швейцарській стороні, але нашою ціллю був один з найкращих кемпінгів ТМВ, тож надягнув ліхтарики та випивши коли у ресторані за перевалом, ми продовжили наш шлях. Вже у темряві (наслідки довгих зборів і поїдання піци в Курмайорі) ми спустились до швейцарського селища La Fouly (Ла Фулі) та незабаром вже розкладали наші намети у 4-х зірковому кемпінгу des Glaciers.
9.09.2023. La Fouly – Champex-Lac
Прокинувшись, ми одразу відчули, що дійсно знаходимось у Щвейцаріі. В першу чергу це стало помітно по інфраструктурі кемпінгу: велика їдальня під дахом, в якій були навіть стаціонарні комп’ютери з інтернетом для туристів та невеличкий скеледром на відкритому повітрі.
Наші плани на день були дуже гнучкими через те, що майже весь відрізок швейцарської частини треку можна проїхати на автобусі. Тому частина групи прийняла рішення їхати в наступний кемпінг, а інша частина разом із гідом – прогулятись пішки наскільки вистачить на це натхнення.
Стежка від кемпінгу занурюється у хвойний ліс і стрімко набирає висоту вздовж берега річки. Є навіть невеликий відрізок маршруту, де провішені металеві ланцюги для притримування. Мабуть через те, що звідси відкривається фантастичний вид на долину, річку та казкові швейцарські будиночки. Далі стежка знову звертає в ліс і іде до населеного пункту Praz-de-Fort. Побачивши блага цивілізації у вигляді ресторанчику та автобусної зупинки, сили остаточно нас покинули, і ми вирішили пообідати та проїхати другу частину шляху на автобусі.
Автобус привіз нас до нашої кінцевої зупинки на сьогодні – мальовничого селища Champex-Lac. Через особливий колорит краєвидів та великого озера в центрі, цю місцевість досить часто називають «Швейцарська Канада». В кемпінгу Roccailles (Рокяй) на нас вже чекала наша перша частина групи, яка встигла поставити намет і прийняти душ. Після обіду гід приліг відпочити і прокинувся вже коли всі пішли вечеряти у якусь кафешку неподалік. Не дуже стурбований через зникнення всієї групи, він приготувався до подолання двох останніх відрізків маршруту та знову ліг спати.
10.09.2023. Alp Bovine – Col de Forclaz (1527 m)
Наша подорож Швейцарією продовжилась мальовничим переходом від селища Champex-Lac до легендарного перевалу de Forclaz (1527 м), який відомий за проведеннями на ньому етапу Tour de France. та як бренд трекінгового одягу в мережі Декатлон. Але про все в свою чергу: зранку на нас чекав ще один перевал Alp Bovine, до якого нам треба було набрати близько 1 км. по вертикалі.
Після короткого переходу через ліс, який дуже нагадує ліс у карпатських Ґорґанах, ми вийшли до ресторану Plan de l’Au (План де Льо), вхід у який прикрашений кам’яною головою Буди. Незважаючи на все бажання подовше затриматись у цьому медитативному місці, ми все ж таки вирішили, що 1000 вертикальних метрів самі себе не наберуть та пішли далі. Поступово стежка лишає ліс та виходить на високогір’я, звідки відкриваються види з висоти пташиного польоту на швейцарське місто Martigny (Мартіні). Під самим Bovine на мапі вказаний ресторанчик, але він був зачинений. Можливо через те, що в той день була неділя, а може взагалі через відсутність рентабельності. Але в будь-якому разі біля нього є велике місце з дерев’яними столиками, де можна пообідати з прекрасним видом на Мартіні: чим наша група одразу і зайнялася. Відпочивши та перекусивши, ми перевалили до наступної швейцарської долини, яка була дуже схожа на Карпати, якщо не дивитись вгору на гострі скельні піки.
Стежка плавно привела нашу групу до Col de Forclaz (1527 m). Тут вже на нас чекала повноцінна цивілізація: готель-ресторан, кемпінг і магазинчик крафтовоі сироварні. Ще на перевалі розміщений стенд із часом кращих результатів заїздів велосипедистів Тур де Франс. Одним словом, культове туристичне місце. Продегустувавши швейцарський сир, ми пішли ставити наші намети у кемпінгу.
11.09.2023. Col de Balme (2191 m) – Le Tour – Шамоні
Зранку була відмінна погода (як і всі без виключення попередні дні треку), та ми, після сніданку в готелі, почали некваплячись збиратись для подолання останнього відрізку нашого маршруту. Спочатку нам довелось спуститись у старовинне швейцарське селище Trient (Тріан), через яке проходить шлях ТМВ. Далі знову дуже схожий на карпатський ліс (навіть маркер червоний на камінні) та серпантин стежки до альпійської зони. Звідси вже видно рефьюдж Chalet du Col de Balme (2190 м), який знаходиться на однойменному перевалі, по якому проходить кордон між Швейцарією та Францією.
Але відстань у горах інколи вводить в оману, тому до перевалу треба було йти ще години дві. І от ми нарешті на останньому перевалі ТМВ: види фантастичні! На бік Швейцарії – гори вкриті лісом та готель Forclaz у виді крапки на одній з них, на бік Франції – грандіозна стіна масиву Монблан з найвищою точкою всіх Альп у її короні. А ще тут досить людно: літають і приземляються парапланеристи, катають велосипедисти на гірських байках та відпочивають десятки звичайних туристів. Ще тут пасеться одинокий баран, який став предметом фотосесій та селфі. Ми трохи перепочили у ресторані під відкритим небом та пішли спускатись до населеного пункту Le Tour (Ле Тур), звідки вже ходить автобус до Шамоні.
Наші надії на перший відрізок канатної дороги були втрачені одразу, а на другий – трохи згодом. Виявилось, що канатка буквально декілька днів тому була зачинена на ремонт, тому до самого селища нам довелось спускатись пішки.
Незважаючи на майже середину вересня, автобуси до Шамоні ходили ще досить регулярно, тому після обіду ми вже замкнули наше кільце і відпочивали у Шамоні.
Дякую за прочитання до кінця. До зустрічі на наступних вершинах!
З програмою треку навколо Монблану ви можете ознайомитися тут.
Автор: Павло Спінжа
Керівник клубу мандрівників Paultraveler