Звіт про сходження на Монблан (4810 м). Франція

Продовжуючи серію експериментів над людьми, які ніколи в житті не були вище 2000 м. (умовно), я запросив піднятись класичним маршрутом на Монблан свою напарницю по сходженнях Анну.
Павло Спінжа.
Керівник клубу мандрівників Paultraveler

Маючи максимальну висоту 2350 м (Татри) та достатньо хорошу фізичну та технічну підготовки, Анна Сергіївна могла спробувати піднятись на вищу точку Європи і без акліматизації (що в разі поганого прогнозу і відбулося би). Але маючи цей самий поганий прогноз у перші дні її прибуття до Шамоні, я вирішив все ж таки сходити на акліматизацію в район льодовика Du Tour.

Ознайомитись із програмою сходження на Монблан ви можете тут.

38а - класичний маршрут, 38b - траверс 3-х вершин.

2.08.2024. Шамоні – Le Tour

Любов Анни до наметів та бажання бюджетно сходити на Монблан призвели до того, що ми вирішили відмовитись від послуг канаток та рефьюджа. Рано вранці, закинувши на себе 20-ти кілограмові наплічники, ми вийшли з селища Le Tour (1500 м) та почали набирати висоту в напрямку рефьюджу Albert 1-er.

IMG_4983
IMG_5009
Пульс за 160 на підлазі по скелях елегантно натякнув, що людство винайшло канатки не просто так, але відступати вже було нікуди і врешті-решт ми урочисто поставили наш яскраво-жовтий намет на морені за рефьюджем (2750 м).
IMG_5021
IMG_5067
Погода в цей день була в кращих традиціях багатьох моїх сходжень: до обіду без опадів, а після – дощ у всіх його проявах. Чорні хмари непогано зіграли роль мотиватора, і ми ставили намет разом із першими краплями дощу.
Морена льодовика Du Tour, як і сам льодовик, досить затишне і приємне місце. Я вже був тут минулого року, але цього разу з наметом і без канаток було відчуття невеличкої автономної експедиції десь у Сванетіі.
Встановивши намет, ми трохи подрімали під звуки дощу. Ввечері була гарна погода, і ми вирішили піднятись трохи вище на льодовик, щоб подивитись наш завтрашній шлях.
В порівнянні з минулим роком цього разу снігу було набагато більше, тож існування великих тріщин ми могли визначити тільки емпірично. Щоб подібне визначення могло бути багаторазовим, ми звʼязались десь на 7 метрів та навʼязали через кожен метр по австрійському провіднику (вузол, який має гальмувати під час провалювання в тріщину).
IMG_9061
IMG_5177

За підсумком ми дійшли до висоти 2950 м, вирішили що на сьогодні нам буде цього достатньо і пішли спати. Прогноз на ніч був з дощем, який вперещив так, що на обличчя стали долітати бризки. Я навіть став хвилюватись і думати, скільки часу може протриматись наш намет у таких умовах. Але бажання спати все ж таки перемогло, і наступне що я почув після зливи – це звуки будильнику о 4.00.

3.08.2024. Tête Blanche (3421 м)

Дощ все ще йшов, і я вирішив перенести підйом хвилин на 40 вперед. Остаточно прокинувшись о 5.00, ми почули гуркіт каміння десь неподалік, але потім вилізли з намету і побачили десятки ліхтариків, які рухались у бік льодовика. Наявність інших людей на маршруті додало нам впевненості і о 6.10 ми вийшли на наше акліматизаційне сходження.
IMG_5246
IMG_5258

Хмари почали розсіюватись і ми нарешті змогли побачити повну панораму району: по лівій стороні Aguille du Tour (3542 м) з маршрутом 2Б (AD-) через стрімкий кулуар, далі за нею – Aiguille Purtscheller (3478 м) зі скельною 4Б (D+). Прямо – Aiguille de Chardonnet (3824 м) з величезними бергшрундами (тріщини між похилою та крутою частинами льодовика) та Petite Fourche (3512 м) – гора, на якій я вже був минулого року.

IMG_9058
IMG_5283
Нашою ж ціллю був Tête Blanche («Біла голова», 3421 м). Називається він так, через, те що взимку його повністю вкриває сніг. Зараз ми бачили лише купу каміння, яка піднімалась над льодовиком, що викликало особисто у мене не аби який топографічний ступор.
Проблема була вирішена підняттям на цю купу каміння та декількома питаннями місцевим гідам: «Іс зіс рілі Тет Бланш?». Отримавши позитивну відповідь та зробивши фото у найвищого каменя, ми пішли вниз до нашого намету. Прогноз на цей день був такий самий, як і на минулий, тож ми швидко спакували всі наші речі і побігли вниз у село.
IMG_5338 2
IMG_5361 2

Рюкзак із мокрою мотузкою вже важив під 25 кг, тож у поєднанні зі скиданням 1900 м. по вертикалі це в якийсь момент стало дошкуляти. Ще раз впевнившись, що канатки і рефьюджі людство винайшло не просто так, ми з шокованими від такого вояжу спинами та колінами врешті спустились вниз і поїхали на автобусі до Шамоні: відпочивати і готуватись до завтрашнього висування на Монблан.

IMG_5378
IMG_5383

4.08.2024. Tete Rousse Base Camp (3167 м)

Отже, ми висадились біля канатної дороги Bellevue. В касі перевірили нашу бронь наметового табору Tete Rousse, після чого ми отримали спеціальний квиток 2 в 1: на канатку та гірський трамвайчик.
Набір майже 2000 м. під час акліматизації позбавив нас від думок про «нечистий» стиль сходження, тож вже через годину ми висадились на кінцевій станції Nid d’Aigle («Орлине гніздо», 2371 m).
IMG_5419
IMG_5423
Пропустивши екзальтований натов альпіністів уперед, ми трохи перепочили після доізду, зʼїли сендвіч і почали плавний рух вгору. Набір висоти тут достатньо стрімкий: на 2.5 кілометри по горизонталі треба набрати 820 м. по вертикалі. Стежка проходить камʼянистою пустелею між відрогами скель, тож краще йти у шоломі.
Під час підйому ми познайомились як найменше з декількома десятками гірських кіз та козлів і через 2.5 години нашого треку дістались рефьюджу Tete Rousse на висоті 3167 м.
IMG_5438
IMG_5581
Заплативши за ніч всього 1.60 євро за двох (суперздібність альпенверайн), ми пішли облаштовувати наш побут і готуватись до нічного виходу. Аня нову висоту сприйняла добре, тож ми вирішили не гаяти часу і виходити до 2-ї ночі.
IMG_5516
IMG_5552

5.08.2024. Сходження на Монблан (4810 м)

Будильник задзвонив о 12.40. Пробудження далось нам дуже легко, тож ми витратили всього лише годину на імпровізований сніданок і збори. О 1.48 ми вийшли на сніжний схил, і досить швидко пройшовши його, підійшли до траверсу кулуару. В порівнянні з минулим роком його стан був гірший: багато води, яка текла з гори, шматок снігу і каша з бруду та дрібного гравію. Це все треба було пройти якнайшвидше. Першим пішов я: знайшов оптимальний шлях і підсвітив своїм ліхтариком на 2000 люменів шлях напарниці.

Далі нитка нашого руху лежала по скельному ребру. Інколи це були ділянки лазіння до II UIAA, інколи – крута стежка поміж камʼяних урвищ. Шлях в цілому маркований та деінде провішений металевими тросами на кшталт Via Feratta, але розслаблятись тут не варто. Треба бути пильними до самого виходу на стару хату Гюте (3800 м), де, власне, і закінчується скельна ділянка сходження.

Ми вилізли туди о 4.25: за 2.37 від наметового табору. Одразу за нами вилізла трійка англомовних альпіністів і ексцентричний хлопчик у шортах та кросівках.
На моє запитання «Вере дід ю старт форм?» він відповів «Фром Лєз Уж ет 10 пм.»
Я сказав, що буду радий бачити його в тих самих шортах на вершині, але він чомусь цю ідею не підтримав і швидко почав перевдягатись.
IMG_5709
IMG_5727
Далі на нас чекав вихід на гребінь, перехід над «космічним» рефьюджем Гюте та підйом-тягунок на Dome du Gouter (Дом де Гюте, 4304 м). Тут нас застав світанок сонця, а також вертоліт жандармерії, який висадив двох своїх працівників для виконання якихось, тільки їм відомим завдань.
IMG_5750
IMG_5767
Невеличкий спуск, ще один тягунок, і ми вже пʼємо чай біля рефьюджу Vallot (Валло, 4322 м). Це остання людська споруда на шляху до вершини, а також це місце, де сходяться італійський та класичний французький шляхи на Монблан.
IMG_5803
IMG_5824
Після Валло починається найцікавіше: спочатку підйом на «верблюда»: два стрімких сніжних пагорби крутизною до 40 градусів, потім стежка декілька разів огинає сераки (вертикальні частини льодовика) та проходить вздовж серії тріщин.
IMG_5930
IMG_5838
Спираючись на майже ідеальний прогноз погоди в цей день, я вирішив ризикунити і піти у звичайних трекінгових шкарпетках та чоботах з привʼязними кішками CT, які мені залишились у спадок від рятувальників смт. Ясіня:)
Спершу, вітер та відсутність сонця змусили задуматись мене про адекватність цього рішення, але нормальна реакція організму на висоту та ще більше покращення погодних умов призвели до того, що я нічого собі не відморозив. Анна йшла в теплих шкарпетках «меріно», чоботах із заднім рантом та кішках-півавтоматах.
Розбита крута стежка, по якій ішли як на підйом, так і на спуск, дуже сильно виснажувала. Доводилось «танцювати балет» (ставити ноги навхрест), а деякі ділянки взагалі проходити на передніх зубах кішок. Ще трохи підвів гармінівський альтиметр, який показував поточну висоту на 100 м. нижчу за реальну. Тож підйом досить швидко та неочікувано закінчився, коли ми вийшли на вершину о 10.02.
IMG_5860
IMG_5862
На вершині було всього декілька звʼязок: двійка з маршруту «через 3 вершини», ще одна двійка поверталась з відрогу Mont Blanc de Courmayeur (4748 м), один ексцентричний підкорювач у шляпі та двоє парапланеристів, які одразу ж влаштували собі швидкісний спуск.
IMG_5869
IMG_5888
Ми почали спуск о 10.40: десь після 40 хвилин на вершині. На зустріч нам піднімалось ще достатньо багато звʼязок. Ми швидко збігли по вже розкисшому снігу, перестрибнули одну велику тріщину на підході до Гюте та вирішили зайти у сам притулок і трохи перепочити. Як тільки ми опинились за столом у кафе, то вже через декілька хвилин лежали «обличчям у стіл». Трохи відновивши сили 40-хвилиним сном, ми почали проходження найскладнішої частини спуску: скельного ребра і Гранд Кулуару.
IMG_5920
IMG_5970
Спуск під пекельним сонцем та на тлі вже відчутної втоми потребував підвищеної концентрації, завдяки чому і пройшов без ексцесів: до кулуару ми підійшли о 17.30. Весь попередній час нас супроводжували канонади каміння по обидві сторони, тож кулуар треба було перебігати максимально швидко, але і так, щоб не втратити рівновагу на різнорідному рельєфі.
Любʼязно пропустивши декілька дрібних камінців, першою побігла Аня, а я слідкував за тим, що відбувається вгорі. Ми попередньо домовились, що якщо хтось побачить каміння ще високо, то дає команду «далеко», щоб інший пришвидшився і встиг добігти. Якщо близько, то відповідну команду, щоб напарник встиг «залегти» за один з великих валунів посеред кулуару.
Потім пішов я і на середині почув команду «далеко». Це мотивувало мене побігти так, що на протилежному борті я ще декілька хвилин переводив подих, перш ніж продовжити подальший спуск.
IMG_5985
IMG_5996
Наступна ділянка була не набагато приємніша: спуск по каменях, який виводив на сніжний схил. На снігу теж лежало багато каменів різних розмірів, що за простою логікою давало зрозуміти спосіб та траекторію, за якими вони там опинились.
До наметів та безпечної зони залишалось декілька сот метрів, тож ми почали гліссувати по мокрому снігу, щоб як найменше часу провести під прицілом місцевих скель.
Добігши до нашого намету, ми втомлені, але не настільки, щоб одразу «вимкнутись», ще встигли висушити взуття та речі на вечірньому сонці та повечеряти майже всім, що лишилось у наших запасах.
Весь підйом і спуск з відпочинком зайняли 16 годин 11 хвилин.
IMG_6027
IMG_6028

6.08.2024. Спуск у Шамоні 

Наступного дня ми спустились до станції гірського трамвайчика та поїхали назад у Шамоні, щоб вже знову через кілька днів відпочинку готуватись до нових вершин.
P. S. Експеримент показав, що Анна сприймає висоту нормально. У неї тільки трохи почала боліти голова, коли ми вже були у Шамоні. Тож ми жартували, що треба терміново повертатись:)
IMG_6052
IMG_6141

Дякую за прочитання до кінця. До зустрічі на наступних вершинах!

З програмою сходження на Монблан ви можете ознайомитись тут.

автор

Автор: Павло Спінжа

Керівник клубу мандрівників Paultraveler