Дати мій клієнт Мирослав обрав заздалегідь і взяв під них відпустку, тому за тиждень до сходження на моєму робочому столі зʼявилась вкладка «маунтін форекаст» з австрійським прапором та лякаючою кількістю опадів з блискавками, грозою і всім букетом погоди. За день до зустрічі з клієнтом у Мюнхені форекаст показав ідеальну погоду в день підходу і «весь набір» у день штурму.
Ознайомитись із програмою сходження на Гросглокнер ви можете тут.
14.07.2024. Мюнхен – Kals-am-Grossglockner
Спираючись на свій нещодавній похід на Риси з набором 3000 м. по вертикалі за день (через 3 долини: Гащенцова – 5 ставів – МОКО), я припустив що і з Гросом можна провернути щось подібне: приїхати на парковку біля Люкнерхаус (місце старту, 1920 м), вийти о 12 ночі на штурм, десь до обіду піднятись на вершину і збігти вниз. Про це відхилення від стандартної програми Мирослав одразу був попереджений, однак належного ентузіазму щодо набору 2000 вертикальних метрів без акліматизації не проявив.
Ну і добре, гід в решті решт і має бути тим, хто дбає про людей, а не реалізовувати свої хворі амбіції за рахунок болі і страждання інших (подумав я, але план із штурмом за один день остаточно не відхилив:)).
Однак після ночі у комфортабельному фліксбасі та 4-х годинного доїзду до Кальса по гірських серпантинах, мій план задовільнення спортивних амбіцій кудись зник.
15.07.2024. Lucknerhaus (1920 м) – Stüdlhütte (2802 м)
Наступного дня ми неспішно (за 2.15 для розуміючих) піднялись до гірської хати Штудль (2801 м) та пішли на традиційну акліматизацію. Ризикувати та виходити одразу на штурм з клієнтом, який до цього був тільки на Говерлі, я не міг (про бліц та 2000 м забудьте, це вам примарилося:)).
Тож ми сходили на льодовик, дійшли до виходу зі снігу на скелі (орієнтовно 3300 м) та познайомилися з тим як зарубатись і закрутити бур, якщо гід раптом вирішить піти по-австрійські.
Після вечері та стандартної возні перед сходженням, я ще раз відкрив прогноз і він все ж таки був невтішний: після 12.00 погода погіршується, починається дощ та гроза. На наступний резервний день прогноз був ще гірший, тому я вирішив, що ми будь-якою ціною маємо звалити з гребеня до початку фатальної гри небесної електрики.
16.07.2024. Сходження на Гросглокнер (3798 м)
Я прокинувся за 5 хв. до будильника та побіг робити всі приготування. О 4.30 в хаті накривають сніданок, тож важливо все зробити до, щоб після сніданку вилетіти з хати, як корка із шампанського. Ми вилетіли о 4.50 і через 5 хвилин руху Мирослав урочисто повідомив мені, що забув якісь речі і треба вертатись. Я сказав своє категоричне «ні» і ми побігли далі (ще декілька таких «ні» та стимулювання клієнта до руху зекономлять нам у сумі десь годину і дадуть можливість спуститись найскладнішу частину до початку грози).
Піднявшись о 7.30 на хату Ерцгерцога (3454 м, «екватор» сходження), ми йшли рівно за графіком. За розрахунком о 10.00 ми вже мали бути на вершині, але наш фаст обламали корки на технічній частині маршруту: спочатку гід з клієнткою, яка чекала його команди на підйом по канатах, потім декілька звʼязок які йшли на спуск, потім якась дивна звʼязка-четвірка яка постійно намагалась нас обігнати, і як тільки їм це вдавалося, ставала як вкопана.
Згадавши, що рівень мого онсайту (лазіння по небачених до цього скелях) десь на 3-4 цифри перекриває наш рельєф, мені прийшла геніальна ідея облізти класичний маршрут по унікальній лінії «фрі-роп-соло-з клієнтом»:))
Виглядало це так: я робив станцію з петлі на виступі, встібав туди клієнта, далі вилізав на всю мотузку без точок страховки, робив нову станцію та приймав Мирослава з верхньою.
Врешті решт наша лінія вийшла на страхувальні штирі, якими стаціонарно пробитий гребінь. Корки обігнати нам цей маневр не дозволив, але ми хоч якось розважились лазінням, а не стоянням по 10 хвилин в очікуванні поки хтось попереду зрушить з місця.
На вершині ми були об 11.40: на 1.40 пізніше нормального темпу без корок. Розуміючи, що до початку погодної вакханалії нам залишалося не більше кількох годин, ми на всьому бензині, який у нас був побігли вниз (але спочатку вгору, бо після спуску з вершини треба ще піднятись на передвершину Кляймглокнер).
Спустившись біля 13.00 з гребеня до входу у кулуар, ми зі здивуванням побачили ще двох альпіністів, які готувались іти вгору. Але потім зʼясувалось, що це поляки. Тому побажавши їм удачі, ми «пірнули» в кулуар і вже через годину були на льодовику. Біля хати Ерцгерцога почався дощ, а як тільки ми забігли в середину – блимнула блискавка та гримнуло так, що я з переляку потягнув ховати всі металеві предмети всередину хати.
Дощ закінчився через півгодини, а блискавок та розкатів грому більше не було. Швидко збігши по металевій фераті, яка в деяких місцях перехрещувалась із громовідведенням хати (не жарт), ми ще швидше пробігли небезпечний сніжний схил, який весь був засипаний камінням різних калібрів та вже о 19.00 вечеряли у Штудльхютте. О 20.00 продовжили спуск до парковки, о 22.30 вже заселились в готель у Кальсі.
Дякую за прочитання до кінця. До зустрічі на наступних вершинах!
З програмою сходження на Гросглокнер ви можете ознайомитись тут.
Автор: Павло Спінжа
Керівник клубу мандрівників Paultraveler