Трек до базового табору Евересту був запланований у рамках «розвідки» – проходження нового маршруту невеликою групою. Усього було заплановано 11 ходових днів.
Ознайомитись із програмою треку ви можете тут.
11.10.2025. Збір групи у Катманду
Цей день настав: я нарешті використав свій ваучер flydubai, який переносив з весни 2022-го року. Нічній виліт з Будапешта, ранкова пересадка в Дубаї і ось, ми вже бачимо гімалайські вершини на тлі заходу сонця. Нічний Катманду зустрів нас прохолодою і хаотичним рухом на вулицях. Після трансферу в наш готель у туристичному районі Thamel (Тамель), ми познайомились із учасниками, які прилетіли раніше за нас. Повечерявши долбатом (Dhal Bath – місцева страва із рису з різними додатками), ми одразу заснули після довгого перельоту.
12.10.2025. Екскурсії містом
За сніданком на нас вже чекав наш непальський партнер. Вирішивши всі організаційні та логістичні питання, ми відправились знайомитись із Катманду: купили місцеві сім-карти, баули для дівчат та навіть продегустували перший суп із плаваючою у ньому комахою:)
Першим цікавим місцем, яке ми відвідали, став індуїстський храмовий комплекс Пашупатінатх. Територія комплексу дуже нагадує Індію в мініатюрі: брудно, багато безхатьок, які просять гроші, корови та собаки, які лежать та відпочивають і дуже багато мавп. З мавпами треба бути особливо уважними, бо вони агресивні і в разі чого можуть накинутись або стрибнути на голову. Треба постійно «сканувати» простір навколо себе, щоби передбачити подальші дії тієї чи іншої тварини.
В середину самого святилища нас не пустили, бо вхід туди дозволений лише для індуїстів які хотять помолитися. Ми пішли далі до річки, на березі якої місцеві спалюють тіла своїх померлих. По правій стороні жевріє багато вже тліючих кострищ та стоїть неприємний запах від спалених тіл. Нам також довелось спостерігати початок одного з таких спалювань: тіло померлого спочатку окунули до річки, щоб пересвідчитись що він точно мертвий, а потім витягли на берег і почали готувати до церемонії. Поруч спеціальна людина вже почала розпалювати ритуальне вогнище.
Не затримуючись у цьому місці, ми перейшли через міст і піднялись сходами до храму Шиви звідки відкривається панорамний вид на місто.
13.10.2025. Екскурсії містом
Сьогодні ми поїхали досліджувати найстаріший релігійний комплекс на території Непалу – Бактапур. Квитки до Лукли ми взяли із запасом у 3 дні, тому вирішили не гаяти вільний час і продовжити досліджувати місцеві визначні памʼятки.
Храмовий комплекс знаходиться за 15 км. від міста у однойменній місцевості. Ми взяли собі на місці сертифікованого гіда, який за 2 години у дрібних деталях розповів нам про історію всіх визначних памʼяток. Ми дізнались про чисельні індуїстські храми, місцевий «голден гейт» – (перші золоті ворота Катманду), побачили найменший став присвячений кобрі та побували у майстерні танки (витвори образотворчого мистецтву з релігійними мотивами).
Далі у нас ще залишався час, тому ми поїхали до ступи Боднатх – найбільшої буддистської ступи у Катманду. Після знайомства зі ступою ми пообідали у одному з чисельних ресторанчиків з місцевою кухнею та поїхали у наш готель готуватись до завтрашнього вильоту.
14.10.2025. Катманду – Лукла – Пакдінг
Ура, нарешті виліт у Луклу! Зранку ми приїхали в аеропорт Катманду, звідки на нас чекав прямий рейс до Лукли. Першочергово виліт був запланований на 9.00, але через низку переносів вилетіли ми лише о 12-й.
Аеропорт Лукли знаходиться на висоті 2845 м. і через особливості конструкції та довжину злітно-посадкової смуги приймає лише 4 види літаків: (De Havilland Canada DHC-6 Twin Otter, Dornier 228, L-410 Turbolet, Pilatus PC-6 Turbo Porter). Ми вилетіли на невеличкому літачку DHC-6 Twin Otter на 12 місць. Після розгону по ВПС Катманду ми піднялись до висоти 3500 м. та весь політ летіли на цьому ешелоні. Через кілька хвилин після зльоту едина стюардеса на борту запропонувала пасажирам цукерки та вату для вух, щоби відпочити від постійного шуму літака.
Після обіду небо під нами вже затягло пасмом хмар, через які прорізались до неба засніжені гімалайські вершини. Через півгодини польоту ми почали зниження до нашої цілі – аеропорту Лукли, названого на честь перших сходжувачів на Еверест: Хілларі і Тенцинга. Дехто вважає його небезпечним, однак при хорошій видимості та технічній справності літака ніяких ризиків не має бути. Взагалі за всю історію аеропорту з 1964 року тут відбулось лише два інциденти з людськими жертвами.
Після виходу з літака ми одразу відчули, що ми знаходимось високо у горах (2845 м): сонце стало пекти сильніше, вітер став більш холодним, а небо було затягнуте сірими хмарами.
Ми пообідали у готелі Нумбур і пішли до гірського селища Пакдінг (Phakding). Стежка (якщо можна назвати суцільно вимощену камінням дорогу стежкою) іде вздовж річки. Протягом майже всього маршруту розташовані поселення народності Шерпа з невеличкими магазинчиками та лоджами (гестхаусами). Всюди бігають непальскі діти, які професійно просять у білих туристів снікерси та шоколад.
Через затримку нашого рейсу у Пакдінг ми прийшли вже по темряві і одразу зупинились в одному з місцевих лоджів на ночівлю.
15.10.2025. Пакдінг – Намче-Базар
На висоті 2600 метрів ще достатньо кисню, щоби виспатись та не відволікатись на різкі прояви акліматизації. Після хорошого сну та сніданку ми вирушили до нашої наступної цілі – Намче Базару.
Спочатку така ж сама вимощена камінням дорога веде то вгору, то вниз серед чисельних ресторанчиків та гестхаусів. По дорозі ми побачили кілька водоспадів, пройшли кілька підвісних мостів та вперше побачили шеститисячник Тамсерку (6608 м).
Далі ми пройшли паспортний контроль на вході до нац. парку Сагарматха і вийшли на берег широкої гірської річки Dudh Koshi (Молочна річка). Тут вже цивілізація закінчилась: тільки ліс, гори та великі камʼяні валуни. Стежка по берегу річки привела нас до мосту Хілларі – одного з найбільших підвісних мостів на треку до базового табору Евересту. Міст має висоту 125 метрів, що робить його найвищим у цій місцевості.
Одразу за мостом починається затяжний підйом до Намче Базару. Трафік тут стає більшим: доводиться пропускати не лише людей, а і чисельних мулів, які перевозять все необхідне для комфортного побуту на висоті.
Незадовго до фінішного підйому до міста є невеличкий оглядовий майданчик, який називається «Everest view point». Але будьте обережними і не поспішайте хизуватись, що побачили найвищу гору світу. Звідси видно тільки вершину Нупце, а Еверест ховається за нею через свою віддаленість від спостерігача.
Фінальний ривок і ми у Намче. Намче Базар це гімалайський аналог Шамоні: місто розташоване на висоті від 3200 до 3600 метрів. Тут можна знайти розваги на будь-який смак: кафе, ресторани, нічні клуби, більярд, фірмові магазини.
Ми ще трохи піднялись до висоти 3440 м та заселились у наш сьогоднішній лодж з видом на засніжені гори. З набором висоти зручностей стає поступово все менше: платний душ, відсутність опалення в кімнаті, платний доступ до вай фай та деінде навіть платна підзарядка девайсів.
Ми повечеряли у затишній їдальні з пічкою-буржуйкою та пішли відпочивати і відновлюватись перед наступним ходовим днем.
16.10.2025. Намче-Базар – Кьянджума
Сьогодні у нас був амбітний план: акліматизуватись на висоті 3880 м. та спуститись нижче на ночівлю. Деякі групи роблять радіальні виходи із Намче до готелю Еверест та монастиря у Кумджунгу. Це має сенс, бо у Намче є всі блага цивілізації, але незручно через те, що на наступний день знову доведеться набирати і скидати висоту.
Ми вирішили одразу із Намче зробити перехід до селища Кьянджума, відвідавши по дорозі всі цікаві місця.
Спершу ми піднялись до центру Sagarmatha Next, де відпочили у місцевому ресторанчику та подивились фільм про переробку сміття.
Ще трохи підйому і ми вперше побачили Еверест, Лхоцзе і Ама-Даблам. Далі ми продовжили свій шлях до Everest View Hotel (3880 м) – найвищої точки нашої сьогоднішньої програми. Тут ми перекусили з видом на величні засніжені гори та відправились у Кумджунг дивитись на так званий скальп йєті.
Монастир у Кумджунгу – це багатоповерхова будівля із великим внутрішнім двориком. Перед входом треба купити квиток та зняти взуття.
Сам скальп зберігається у скляному ящику в окремій молитовній кімнаті. Історія розповідає про обмін подарунками між селами, коли одне село принесло в дар іншому цей скальп. Ті, кому був адресований цей дарунок, образились і хотіли викинути його, однак хтось вирішив не викидати такий артефакт, а віднести у монастир. З того часу скальп йєті зберігається у Кумджунгу. Вірити чи не вірити у його справжність – кожен вирішує сам. Але навіть сам по собі монастир вартий того, щоби його відвідати.
Далі на нас чекав спуск по осінньому реліктовому лісу з величними скелями та стежкою, вкритою опавшим листям. За півгодини ми спустилось до селища Кьянджума та поселились у лоджі «Тамсерку» з видом на однойменну гору.
17.10.2025. Кьянджума – Пангбоче
Ми прокинулись за розкладом о 7.00, поснідали та відправились до селища Пангбоче.
Спочатку нам довелось втратити близько 350 м. по вертикалі, щоби перейти на інший бік долини і почати затяжний підйом. Через кілька годин та кілька тисяч камʼяних сходинок ми нарешті дістались вершини пагорба, на якому розташоване селище Тенгбоче. У селищі є великий буддистський монастир, до якого ми вирішили завітати. На території монастиря знаходиться загальноосвітня школа, тому тут можна побачити багато дітей у традиційному вбранні ченців та із шкільними наплічниками.
Подивившись монастир із середини, ми зауважили, що для нашого не буддистського ока він нічим не відрізняється від монастиря у Кумджунгу, де ми дивились на так званий скальп йєті. Але все ж таки у монастиря в Тенгбоче є одна естетична перевага – це ступа (священна споруда в буддизмі, яка слугує місцем поклоніння, медитації та зберігання святих реліквій) з видом на величні гімалайські гори.
Після відвідування монастиря на нас чекав мальовничий спуск до селища Дебоче через листяний ліс. Під час нашого треку в Непалі була пора року, яку можна дещо прирівняти до нашої континентальної осені, тож на деревах і під ногами було багато жовтого листя, а кущі доповнювали пейзаж своїм багряним забарвленням.
У Дебоче ми перекусили з видом на Ама-Даблам, Еверест та величну південну стіну Лхотзе. Далі наш шлях спочатку проходив траверсом через ліс, а далі ми перейшли через підвісний міст і почали плавно набирати висоту до Пангбоче. Перед входом у село стоїть кілька ступ, немов вартові на чергуванні. Ми заселились у наш лодж на висоті 3985 м, та я разом із ще одною учасницею сходили трохи вище до місцевої ступи, щоби перетнути відмітку у 4000 м. та трохи покращити свою акліматизацію.
На спуску я купив 3 пляшки води у місцевому магазинчику по 150 рупій за кожну, щоби не платити у лоджі подвійну ціну у 300 рупій за пляшку. Весь залишок вечора учасники провели займаючись побутовими справами: прийняли гарячий душ, випрали речі та відправились відпочивати після вечері.
18.10.2025. Пангбоче – Дінгбоче
Сьогодні на нас чекала нова висота – 4360 м. Для її освоєння ми мали перейти із селища Пангбоче до селища Дінгбоче.
Стежка спочатку веде траверсом одного з бортів долини, проходить через невеличке село Шомаре, розташоване на висоті 4000 м. та, врешті решт, виходить на верхній поверх долини з великими валунами. Трохи раніше можна було спостерігати каравани яків, які уходять на розгалуження праворуч – до базового табору Ама-Даблам. Взагалі під час переходу до Дінгбоче Ама-Даблам показує всю свою могутність та виглядає велетенською. Більше враження справляє хіба що монструозна північна стіна Табоче, яка буквально нависає над долиною.
Перейшовши через міст над гірською річкою ми набрали ще трохи висоти і підійшли до нашої сьогоднішньої цілі – селища Дінгбоче. Через його розташування на висоті 4300-4400 м, тут доволі прохолодно (до +6 вдень і мінусові температури вночі). Через це тут постійно лежить сніг на тіньовій стороні будівель. Ми заселились у нашу лоджу, пообідали і всю другу половину дня присвятили адаптації до нової висоти: пили багато рідини, спали та відновлювали сили.
19.10.2025. Сходження на Нангартцанг Рі (5073 м)
День, коли ми вперше перетнули позначку у 5000 метрів у цій подорожі. Поснідавши за півгодини раніше звичайного графіку, ми швидко зібрались і вирушили на наше акліматизаційне сходження.
Нашою ціллю на сьогодні став Нангарцанг Рі, пагорб зі скельними виходами поруч із селищем. Кілька годин топтання по пішохідній стежці, з яких останні 200 м. по вертикалі це снігова каша в перемішку з камінням, і ми на місці. 5073 м. це вже вище за Монблан та Казбек, але все ще нижче за Арарат, Орісабо та Кіліманджаро.
Рельєф гори нагадує Гунцовський Штит у Високих Татрах: з одного боку пішохідна стежечка, а з іншого – скельні контрфорси і урвища. Вершина являє собою великий камінь з прірвою на одну зі сторін. Тут завжди багато людей, тому треба бути уважними під час фото, особливо коли лежить сніг і слизько.
Ми зробили групове фото на тлі засніжених вершин і навіть вже вивчили деякі із них: Лобуче, Чолатзе і Табоче з одного боку і Тамсерку по іншому. Також над нами нависала гігантична західна стіна Ама-Даблам та трохи далі південна стіна восьмитисячника Лхотзе.
Далі на нас чекав спуск до нашої лоджі, обід і відпочинок.
20.10.2025. Дінгбоче – Лобуче
Сьогодні ми покинули Дінбоче та відправились ще ближче до базового табору Евересту – у селище Лобуче.
Стежка (а точніше багато стежок) траверсує долину та повільно набирає висоту. Ми йшли серед пасовиськ яків, спостерігаючи праворуч величні вершини Табоче і Чолатзе.
Кілька годин треку і ми перейшли гірську річку та прийшли до Тукли. Це мініатюрне селище, яке складається з одного гестхаусу і кафе на висоті 4620 м. Ми трохи перепочили і розпочали затяжний підйом на моренний вал, за яким вже знаходиться Лобуче.
На виході з моренного валу знаходиться один із найбільших у Гімалаях меморіал загиблим альпіністам. Він являє собою багато різних меморіальних чортенів (ступ) з табличками і короткою інформацією про загиблих. Також тут знаходиться памʼятний знак Скотту Фішеру, який загинув у 1996-му році і за історією якого був знятий відомий фільм «Еверест».
Після меморіалу стежка іде траверсом по вже засніженому схилу. Звідси відкривається вид на вершини Пуморі, Лінгтрен, Кхумбутцзе та величну стіну Нупцзе. Ще годинка топтання по стежці серед снігів і ми у Лобуче.
Тут вже відчувається високогірʼя: лежить сніг, всі будівлі зроблені з гіпсокартону, немає таких зручностей як були нижче.
Ми заселились у наш лодж та залишок дня провели адаптуючись до нової висоти.
21.10.2025. Лобуче – Горак Шеп – базовий табір Евересту
Холод і мінусова температура не дали добре виспатись. Я прокинувся о 5-й ранку, та ще годину «долежував», бо не хотів виповзати з під теплої ковдри. Нарешті сила волі взяла верх і ми почали збиратись і готуватись до нашого сьогоднішнього переходу.
Після сніданку ми вирушили до кульмінації всього нашого треку – базового табору Евересту.
Спочатку треба дійти до останнього гірського поселення Горак Шеп. Воно знаходиться на висоті 5160 м. та складається з кількох будиночків і лоджів. У Горак Шеп ми трохи перекусили та продовжили наш шлях. Основна складність треків у Непалі полягає в тому, що тут майже немає рівномірних підйомів і спусків. Постійно треба набирати і скидати висоту як на шляху вгору так і на шляху вниз.
Нарешті, о 13.40 за непальським часом ми дійшли до каменя, на якому було написано «Everest base camp, 5364 m». Зробивши всі необхідні фото, ми ще прогулялись трошки вище до початку знаменитого льодовика Кхумбу. Також можна було побачити і його більш круту частину: льодопад, який кожен рік долають бажаючі піднятись на найвищу точку світу.
Вершину Евересту теж трохи видно з-за так зваленого «Західного плеча» (West Shoulder). Також поруч відкривається чудовий вид на західну стіну Нупце.
Мета досягнута, а далі спуск! Частина наших учасників спустилась і заночувала у Горак-Шепі, а частина у Дінбоче. Якщо є амбіції ще піднятись зранку на Кала-Патар (5545 м), то можна ночувати у Горакшепі. Але якщо у пріоритеті відновитись після висоти і не захворіти, то краще одразу спускатись до Дінбоче. Так, спуск буде довгим та втомлюючим, але ви скинете майже 1000 м. по вертикалі і зможете заночувати у більш комфортних умовах. Бонусом до спуску у Дінбоче буде панорама гімалайських вершин підсвічена останніми променями сонця.
22.10.2025. Дінгбоче
Цей день я присвятив знайомству з Дінгбоче. Це достатньо великий (за мірками непальських селищ на висоті) населений пункт. Тут є ресторани з кавомашинами, невеличка лікарня, багато магазинчиків та найвисотніший у всьому Непалі банкомат на висоті 4400 м.
Я розвідав кілька дешевих магазинів, де можна купити воду, предмети побуту, спорядження, сувеніри та підзарядити повербанк разів у 8 дешевше, ніж у лоджі.
23.10.2025. Дінгбоче – Намче
Спуск до Намче. 25 кілометрів по горизонталі з постійними спусками та наборами висоти добряче вимотують на зворотньому шляху. Після треку до ЕВС можна одразу спускатись у Панбоче, так буде трохи менше на наступний день іти до Намче. Але підйом до Тенбоче, спуск і наступний підйом із довгим траверсом до Намче все одно нікуди не подінеш. Хіба що можна скинутись на вертольот по $400 з людини та полетіти напряму до Лукли.
24.10.2025. Намче – Лукла
Якщо у попередній день ви не полетіли напряму до Лукли на вертольоті, то сьогодні доведеться до неї… підніматись! Саме так, підніматись, а не спускатись. Дорога з Намче до Лукли це довгий спуск по камʼяних сходах до мосту Хілларі, а далі череда підйомів і спусків, в кінці якої на вже трохи втомленого мандрівника чекає фінальний затяжний підйом.
Ми пообідали в Пакдінгу, в тому ж самому готелі, де зупинялись на шляху вгору. Звідси ще треба іти до Лукли трохи менше половини від загальної відстані у 20 км. Спуски, підйоми, спуски, переходи з однієї сторони долини на іншу по підвісних містках, фінальний підйом і ми проходимо через ворота національного парку.
25.10.2025. Лукла – Катманду
Прямого перельоту до Катманду не було, тож ми полетіли до Рамечапа. Літак знову запізнився (або нас перенесли на більш пізніший). Справа в тому, що літаки в аеропорту Лукли злітають і сідають кожні 20-30 хвилин. Літаки нашої авіакомпанії Tara Air прилітали і улітали кілька разів перш ніж нас зареєстрували на посадку. Під час реєстрації у нас спитали квиток, але його у нас не було. В цей момент із натовпу вийшов поважний чоловік із бейджем, сказав що «ці люди від мене», взяв наші паспорти та все «порішав». Ось в чому великі плюси мати свою «приймаючу строну» у Непалі!
Короткий розгон по короткій полосі і ось ми вже летимо над горами. Політ до Рамечапа займає всього півгодини, і не встигли ми насолодитись цим цікавим перельотом, як наш літачок приземлився.
Рамечап це одне з перших міст звідки можна доїхати до Катманду по землі. Ближче до Лукли доріг просто немає, тож все сполучення відбувається по повітрю.
Ми сіли на наш мікроавтобус з написом «Туріст онлі» та приготувались до довгої та виснажливої дороги. Але за підсумком все було не так вже і погано. Загальна частка ґрунтової дороги займає, за моїми оцінками, не більше 20-ти відсотків від загальної довжини. Ця дорога часто страждає від повенів, каменепадів, обвалів грунту та буквально так і називається «Flood road» (дорога повені). Остання повень у цих краях була за кілька днів до нашого прильоту у Непал, тож у перші дні після розмиву дороги обʼїзд її пошкоджених ділянок займав до 9-ти годин.
Ми всю відстань від Рамечапа до Катманду проїхали за 6 годин разом із сумарним часом зупинок на перекуси та висадку пасажирів, який склав десь годину.
У Катманду нас вже зустрічав наш непальський партнер, який подбав про готель, вечерю та всі необхідні нюанси для нашого відпочинку.
Ввечері ми ще посиділи з непальцем за чашкою масала чаю та обговорили можливі подальші варіанти співпраці.
26.10.2025. Повернення додому
Мій виліт був запланований на 9.20, тож я мав бути в аеропорту вже о 7.00. Приїхавши на місце і побачивши чергу на чек-ін я вже почав прораховувати чи встигну я взагалі на літак, але мій непальський партнер в черговий раз вирішив і це питання: десь походив, комусь зателефонував і ось він вже веде мене на чек-ін з іншого боку, там де черги майже немає 🙂
На прощання він вдягнув на мене буддистський молитовний шарф та побажав успіхів. Мій літак піднявся над залитим сонцем Катманду та взяв курс на Аравійський півострів через Індію та Пакистан.
Дякую за прочитання до кінця. До зустрічі в наступних походах!
З програмою треку до базового табору Евересту ви можете ознайомитися тут.
Автор: Павло Спінжа
Керівник клубу мандрівників Paultraveler