Великий автотур Ісландією планувався нами давно, але втілити цю ідею в життя ми змогли лише у серпні 2023-го року.
Ознайомитись із програмою автотуру ви можете тут.
24.08.2023. Рейк’явік – водоспад Ґульфосс – Ґейсір – собор Skálholt
Наша міні-група майже вся прилетіла одним рейсом Будапешт-Рейкьявік. Під час перельоту, який тривав більше 4-х годин, ми пересікли по діагоналі всю Європу та пролетіли над Фарерськими островами. Підібравши лише одну учасницю в аеропорту, ми вирушили у прокатну фірму, де на нас вже чекав новенький Peugeot 5008.
Після виконання всіх формальностей та закупки у місцевому супермаркеті Kronan (про супермаркети ще піде мова в нашому блозі), ми вирушили до водоспаду Gullfoss (Ґульфосс), розташований у каньоні річки Hvítá (Квітау, висота 32 м). Перший водоспад в Ісландії – це як перша гірська вершина: захоплює подих, але далі на тебе чекають ще величніші та красивіші.
Далі на нас чекала локація із назвою Geysir (Ґейсір), яка говорить сама за себе. Підїжаючи на парковку, ми помітили, що біля рівної, нічим не примітної ділянки землі стоїть купа людей і на щось чекає. Декілька хвилин питання «чого ж вони чекають» ще крутилось у моїй голові, поки в одну секунду нібито із порожнечі з’явилась величезна маса з води і пару, та миттю спрямувала вгору. Ґейсір – перший гейзер, зафіксований у друкованому джерелі, а його водяні потоки можуть досягати до 70 метрів.
Дочекавшись ще одного «виверження» та задовільнивши свої потреби у контенті, ми поїхали до кафедрального собору Skálholt Cathedral. Величний та білосніжний, він гордливо височив понад зеленими ісландськими луками. Всередині дуже стриманий інтер’єр – традиційний для лютеранських церков.
Після відвідування собору, ми взяли курс на Рейкьявік та кемпінг Eco Campsite. На зворотному шляху до столиці ми більш уважно роздивлялись вулканічний ландшафт острова, термальні станції, які було помітно по білій парі, та зробили зупинку біля кратеру Kerid (Керіз, Керід) із бірюзовим озером всередині.
В Eco Campsite на нас чекали майже всі зручності: окрема кухня, їдальня, душ, можливість випрати речі та підзарядити свої електронні девайси. Ми всією групою обрали варіант проживання в наметах, але біля кожного кемпінгу в Ісландії є можливість забронювати номер у хостелі. Це треба робити заздалегідь через booking.com, або безпосередньо на сайті кемпінгу.
25.08.2023. Водоспади Сельяландсфосс та Скоуґафосс – уламки військового літака – маяк Дірхолей – Льодовикова лагуна
Рано вранці ми виїхали в бік східного узбережжя Ісландії, чим і розпочали наш «кільцевий» маршрут островом. Нашою першою зупинкою став 60-ти метровий водоспад Seljalandsfoss (Сельяландсфосс) – один із найвідоміших водоспадів острова. Підійти ближче до водоспаду та зробити ефектні фото можна на двох оглядових майданчиках: перший безпосередньо на тлі падаючої води і другий під самим водоспадом. На обох майданчиках дуже багато бризок, тому треба вдягати дощовик або мембранну куртку.
Далі ми поїхали до водоспаду Skógafoss (Скоуґафосс), який приготував для нас сюрприз – подвійну веселку, яка виглядала наче намальована. Ми піднялись і на оглядовий майданчик зверху водоспаду, з якого нам відкрилась панорама океану, місцевих зелених гір та дрібних будиночків.
Наступним об’єктом нашого дослідження були уламки військового літака Douglas C-117D, які вже 50 років лежали на вулканічному пляжі Sólheimasandur (Соульхеймасандур). Дістатися цієї локації можна двома варіантами: або залишити машину на парковці та пішки пройти 3.5 км, або під’їхати місцевим туристичним автобусом. Ми вирішили пройтись та обрали перший варіант. Рештки літака лежать неподалік кромки океану, із вцілілого – частина фюзеляжу та крила. У 1979 році військовий літак США Douglas C-117D потрапив у шторм та був вимушений здійснити аварійну посадку на пляжі. Всі члени екіпажу вижили, а капітан отримав медаль за порятунок команди. З того часу уламки цього літака є однією з візитівок Ісландії: ми навіть потрапили на весільну зйомку, які наречені проводили на тлі уламків.
Після вулканічного пляжу на нас чекав оглядовий майданчик з маяком на півострові Dyrhólaey (Дірхолей) та видом на скелю у вигляді арки. Також із цього місця відкривається величний вид на берегову лінію, яка йшла за обрій: чорний пісок зливається з хвилями Атлантики.
Вирішивши проїхати ще трохи до наступного кемпінгу, ми вже на заході сонця зупинились біля знаменитої льодовикової лагуни Jökulsárlón (Йокульсарлон): невеличкої затоки, посеред якої плавають справжні айсберги різних форм та розмірів. Це тане льодовик Ватнайокутль, який простирається на горизонті. Провівши останні промені сонця, ми вже затемно приїхали у кемпінг Stafafell, поставили намети та дуже швидко заснули після насиченого дня.
26.08.2023. Намаф’яль – Міватн
На сніданку у невеличкій кухонці, до нас завітав особисто власник кемпінгу: високий, стильно вдягнений чоловік похилого віку. Він дуже люб’язно поспілкувався з нами та пішов далі у своєму модному одягу виносити сміття, прибирати територію та далі вітатись зі своїми клієнтами.
Зібравши намети, ми вирушили вже на північ острова по його східному узбережжю. Сьогодні нашою основною метою був Myvatn – кемпінг біля однойменного озера в центральній частині Ісландії. Через декілька годин переїзду типовий приморський ландшафт змінився на марсіанський: жовто-червоні кольори ґрунту, фумароли та низько нависаючі хмари. Нашою першою «марсіанською» локацією була геотермальна область Namafjall (Намаф’яль). Вийшовши з машини, ми одразу відчули стійкий запах сірки, який супроводжував нас протягом всієї подорожі цією місцевістю. Після підйому на найвищу точку цієї місцевості з одноіменною назвою Namafjall (482 м), ми поквапились вниз до нашого авто через розпочавшийся дощ.
Під вечір ми приїхали у кемпінг Myvatn (Міватн), який знаходиться прямо біля невеличкого аеропорту з ґрунтовою злітною смугою. Тут ми вже розподілились на групи: хтось пішов ночувати в намет, хтось у хостел, а гід вирішив піти по шляху мінімального спротиву і залишився ночувати у машині.
27.08.2023. Вулкан Лейрхнюкур – вулкан Віті – кратер Хверф’ядль – скелі Діммуборгір – водоспади Деттіфосс та Сельфосс – каньйон Аусбірги
Зранку, після невеличкої пробіжки, ми відправились до вулкану Leirhnjúkur (Лейрхнюкур). Він зустрів нас жовто-зеленими сірковими плямами та киплячими фумаролами. Далі ми поїхали до кратеру вулкану Viti (Віті) із смарагдовим кольором води, після якого на нас чекав кратер Hverfjall (Хверф’ядль). Чорний колір його каміння та відсутність будь-якої рослинності перенесли нас із Марсу вже на іншу, якусь невідому планету. Зробивши коло кратером заввишки 400 м. та побачивши панораму місцевості з озером Myvatn, ми поїхали до музею місцевої геотермальної електростанції, який виявився зачиненим на ремонт.
Після перекусу у супермаркеті, на нас чекало знайомство зі скелями Dimmuborgir (Діммуборгір). Вони утворились приблизно 2300 років тому в результаті надпотужного виверження вулкану Хверф’ядль. За повір’ями ісландців саме сюди з небес впав Сатана та створив свої володіння, які згодом заселили персонажі нордичного фольклору – тролі. Мереживо стежок між скелями різної висоти робить це місце схожим на лабіринт із казки. В кожній скелі є невеличкі заглиблення, де можна бачити старовинні написи, а також експозиції присвячені тролям та їх міфічному побуту.
Звідси ми поїхали до Dettifoss (Детіфосс) – найбільшого водоспаду Ісландії і всієї Європи. Розташований по течії річки такої то, яка бере свій початок з льодовика Ватнайокутль. Водоспад зривається вниз на 45 метрів, щосекунди звалюючи 193 кубічних метри води в каньйон Єкулсаурґлювур. На водоспад можна подивитись із двох оглядових майданчиків: східного та західного. Ми обрали західний варіант через наявність проходу до «бонусного» 11-ти метрового водоспаду Selfoss (Сельфосс) вище за течією.
Після спостереження за величним видовищем, ми взяли курс на каньон Asbyrgi (Аусбірги), в якому побачили безліч скель дивної форми. Одна із них взагалі височила прямо посеред дороги, та допоки ми не під’їхали ближче, не було остаточно зрозуміло рукотворний це об’єкт чи ні.
28.08.2023. Хусавік – водоспад Годафосс – Акурейрі – Хауганес
Після сніданку на нас чекав переїзд на північ, а саме в місто Хусавік, яке відоме великою кількістю пропозицій по китовим сафарі та за фільмом «Євробачення: історія вогненної саги», який вийшов на екрани у 2020-му році. Китове сафарі ми залишили на наступний день, а сьогодні пішли на екскурсію до музею китів. Експозиції музею дуже різноманітні: від палеонтологічних стендів про доісторичних водяних монстрів до міні-кінотеатру, у якому транслюють фільм про етичні аспекти сучасного полювання на китів та інших ссавців-жителів моря.
Після китового музею ми відправились до водоспаду Godafoss (Ґодафосс), назва якого у перекладі значить «водоспад Бога». Водоспад знаходиться на річці Ск’яульфандафльоут і обривається десятками каскадів на шляху до океану. Тут є навіть невеличкий дерев’яний місток, яким можна перейти з одного берега водоспаду на інший.
Далі ми приїхали у місто Акурейрі – столиці регіону: прогулялись набережною, зайшли у місцевий собор та закупились у супермаркеті Бонус.
Доречі, про супермаркети. В Ісландії є дві головні мережі: Kronan (Кронан) і Bonus (Бонус). Бонус однозначний лідер за цінами та асортиментом, але його магазини знаходяться переважно у східній частині острову. Другим іде Кронан – досить хороший супермаркет, у якому ми теж декілька разів закупались. І третьою іде мережа невеличких супермаркетів Kjorbudin (Кйорбудін). Ними ми користувались за відсутності інших варіантів (наприклад на півострові Снайфедльсйокюдль).
Ввечері ми приїхали до поселенння Hauganes (Хауганес), яке омивається водами фьорду Eyjafjordur. Тут вже по-справжньому стала відчутна сувора північ: крижаний вітер, високі неспокійні хвилі, плями снігу на горах, який лежить там вічно. Ми поселились у невеличкому кемпінгу поруч із причалом. Також там було джакузі з видом на гори, кухня, душ. Втім, нічого нового – все, як у стандартному ісландському кемпінгу.
29.08.2023. Китове сафарі – Глаумбер – півострів Ватнснес
Вранці на нас чекала одна з родзинок нашої програми: китове сафарі. Впевнившись у місцевих мешканців, що найбільше китів цього літа бачили саме біля їх селища, ми придбали квитки. Перед посадкою на борт, одягнули спеціально водонепроникні костюми, в яких одразу стали схожими на рибалок або корабельних працівників. Перші півгодини невеличкий кораблик повільно рухався затокою, а капітан та штурман постійно оглядали околиці в бінокль на предмет знаходження там китів. І от, корабель вже мав намір виходити у відкрите море, як один з учасників нашої групи побачив щось праворуч по борту. Капітан дав наказ негайно розгорнути корабель в той бік, а штурман через декілька секунд підтвердив наявність в тому секторі кита.
Треба розуміти, що кити повністю вистрибують з води (як на глянцевих картинках) дуже рідко. В основному вони піднімаються на поверхню, роблять вдих/видих та подальший елегантний реверанс хвостом під час занурення на глибину. Всього за наше двохгодинне сафарі ми побачили десь 4 таких пірнання.
Далі на нас чекав переїзд до Glaumbær (Глаумбер) – поселення-музею ісландських колоністів. Тут ми познайомились із суворими архітектурою та побутом людей, які переселились сюди у 19-му сторіччі. Виїхавши на ґрунтову дорогу, ми взяли курс на півострів Vatnsnes (Ватснесс). Там ми відвідали оглядовий майданчик на горі-фортеці Borgarvirki (Боргарвіркі) та скельну арку Hvitserkur (Хвітсеркур).
30.08.2023. Півострів Снайфедльснес – Рейк’явік
Завершальний день нашого автотуру, у який ми відправились досліджувати півострів Снайфедльснес. Декілька годин їзди ґрунтовими дорогами, і ми на місці. Першою нас зустріла гора-візитівка півострову – Кірк’юфетль. Кожен, хто цікавився Ісландією, бачив безліч фото цієї гори з різних ракурсів. Зробили фото на її тлі і ми, а потім після перекусу у місцевому супермаркеті, відправились до каньйону приречених птахів – вузької ущелини, покритої мохом. Прохід у каньйон іде по струмку і постійно звужується, тому далі першої скельної зали дійти проблематично. Але і тут можна побачити високі нависаючі скелі та одиноких чайок, сидячих посеред каміння.
Вся берегова лінія півострова Снайфедльснес – це суцільні вулканічні утворення яскраво чорного кольору, які стрімко зриваються до океану. На одному з таких урвищ є смотровий майданчик, на вході до якого встановлено арку в пам’ять про місцевого барда Snæfellsás. Зі смотрового майданчика відкривається вид на нескінченні бурхливі води Атлантики під крики сотень чайок, які гніздяться на сусідніх скелях.
І під завершення нашої насиченої програми ми відправились до секретного місця з тюленями. Одразу з парковки вже було видно двох величезних тюленів, які безпорадно лежали серед каміння, розкиданого по заливу. Побачивши наше наближення, вони почали лише періодично озиратись на нас, але тікати не стали. Через деякий час до дорослих припливла і малеча: одне дитинча вилізло на камінчик і почало позувати нашим об’єктивам, а інше, поплававши трохи навколо, пірнуло поглибше від наших очей.
Захопившись нашим фотополюванням, ми проґавили момент припливу і назад вже довелось іти без взуття по гомілку у воді. Але фото та відео, які ми відзняли беззаперечно були варті того.
Дорога до Рейкьявіка зайняла лише 3 години, тому вже о 19.00 ми вїзжали у столицю Ісландії із заходу, замкнувши тим самим повне кільце нашого великого автотуру.
Дякую за прочитання до кінця. До зустрічі в наступних турах!
З програмою автотуру Ісландією ви можете ознайомитись тут.
Автор: Павло Спінжа
Керівник клубу мандрівників Paultraveler